З літератури XX століття (українська література 9 клас)

Імена і твори. Жанрове, тематичне, 

стильове розмаїття  літератури XX ст.

 Українська література на переломі ХІХ—ХХ ст. позначена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іменами (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти (С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В. Винниченко).

Творчість Лесі Українки — унікальне явище в українській і світовій культурі.

В українській літературі імпресіоністична стильова манера виявляється у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської. Імпресіоністичний стиль М. Коцюбинського визначає своєрідний синтез слова і кольору ("Лялечка", "Цвіт яблуні", "На камені"). Прикмети нового психологізму відчутні у романі "Фата Моргана". До найкращих зразків світової літератури належать новели "Сон", "На острові", новаторська повість-балада "Тіні забутих предків", де письменник звертається до прапочатків української, зокрема гуцульської, ментальності.

Майстром імпресіоністичної ліричної прози був С. Васильченко. Риси імпресіоністичної образності властиві творчості Г. Михайличенка, Г. Косинки, А. Головка, М. Хвильового, М. Івченка та ін. Імпресіонізм як самостійний напрям вичерпав себе у середині XX ст.

Першим з гаслами модернізму виступив український поет М. Вороний (1871—1940). Він прагнув розширити версифікаційні можливості українського вірша, вивести його на європейський і світовий рівень.

У руслі модерністських пошуків формувалась творчість галицьких письменників. У 1906—1909 рр. діяло літературне об'єднання "Молода муза" (П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків та ін.). Характерною рисою творчості "молодомузівців" був культ підсвідомого, що поєднувало їх з польським та німецьким модернізмом.

Численні літературні об'єднання виникли зразу ж після 1917 р. Помітним явищем стала київська група "Музагет" (1919), яка об'єднала кращі мистецькі сили України. З діяльністю "Музагету" пов'язаний розквіт символізму в українській літературі (Д. Загул, Я. Савченко, О. Кобилянська, О. Слісаренко, М. Терещенко, П. Тичина, П. Филипович, В. Ярошенко).

Цікаві експериментальні прозові твори написали Г. Михайличенко ("Блакитний роман", 1918—1919), М. Хвильовий ("Сині етюди", 1923, "Осінь", 1924), В. Поліщук, Ю. Яновський ("Мамонтові бивні", 1925, "Кров землі", 1927, "Майстер корабля", 1928) та інші.

Явищем українського національного відродження стала тритомна "Історія української літератури" (1920—1924) М. Возняка.

Підвалини так званого соціалістичного реалізму закладали І. Микитенко (1897—1937), О. Корнійчук (1905—1972).

Найвидатніший представник тогочасної поезії — П. Тичина (1891—1967) був поетом глибоко національним ("Сонячні кларнети", 1918), автором своєрідного триптиха "Дума про трьох вітрів", "Золотий гомін", "Скорбна мати". Необароко в українській літературі утвердилось саме завдяки творчості П. Тичини.

У Західній Україні вирізнявся новаторським талантом поет-імажиніст Богдан-Ігор Антонич (1909—1937).

У повоєнний час світове визнання здобув роман "Собор" (1968) О. Гончара.

До здобутків української літератури належить творчість "шестидесятників" (М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Дзюба, І. Драч, В. Дрозд, І. Світличний, В. Симоненко та ін.). Особливо висока поетична культура властива Ліні Костенко. Суперечливий, але місткий шлях пройшов Д. Павличко (з крутим поворотом збірки "Правда кличе", 1957). З'явилися видання літераторів-політв'язнів (Миколи Руденка, Василя Стуса, Михайла Осадчого та ін.). Їх побратим по неволі, відомий літературний критик Євген Сверстюк зазначає: "Шістдесятники — велике явище другої половини XX століття, дивне своєю появою в велику пору відлиги і стоїчним протистоянням неосталінізмові та живучою енергією в пору лібералізації".

Жанр історичної романістики розвивають Р. Іваничук, Ю. Мушкетик, Р. Федорів. Роман "Орда" Р. Іваничука певною мірою продовжує традицію І. Нечуя-Левицького, А. Кащенка.

Серед авторів 80—90-х років вирізняються В. Голобородько, І. Калинець, І. Римарук.

Вартісні збірки поезій створили Олена Теліга (1907—1942, "Душа на сторожі"), Олег Ольжич (Кандиба) (1907—1944, "Рінь", "Вежі", "Підзамчя"), Леонід Мосендз (1897—1948, "Зодіак"), Євген Маланюк (1897—1968, "Стилет і стилос", "Земна Мадонна", "Влада"), Оксана Лятуринська (1902—1970, "Бедрик", "Ягілка", "Туга") та ін.